"Зможете отримати щоденники репресованого дідуся"

Володимир В`ятрович - один з тих, хто у п'ятирічку після Майдану пішли у державну владу. Мабуть, він зрадів би, якби йому розповіли про майбутню справу у дні помаранчевої революції, коли у "Порі" відповідав за блокування Генпрокуратури. Або у часи записів спогадів вояків УПА у "Центрі досліджень визвольного руху". Або під час підготовки книги "Фама" - про успішну рекламну фірму, яку створив Роман Шухевич для прикриття і заробляння грошей для ОУН. (А Ви знаєте, хто у тридцяті роки минулого століття на Галичині почав використовувати оголених жінок в рекламі?) Останні два роки В`ятрович віддавав свій досвід історика, менеджера та громадського активіста Державному галузевому архіву СБУ. З посади директора якого був негайно звільнений новим керівником служби Валерієм Хорошковським.

"Свідомо" попросило В`ятровича поділитися цим досвідом:

- Пам’ятаєш, коли ти приймав рішення піти до СБУ? І якщо тебе зараз повернути в цей день, ти б зараз погодився чи ні?

- Однозначно. Я цей день дуже добре пам’ятаю: це було 19 грудня, Миколая. Дуже несподівана пропозиція від керівника Служби безпеки України. Ніколи не очікував, що з таким великим начальником зустрінуся, а ще й потім подружуся. Оглядаючись, розумію, що час був використаний дуже корисно і дуже цікаво.

- Можеш пояснити звичайній людині, яка далека від історії, від УПА, від репресій, що ти зробив для неї?

- Відкрив архів як такий. До того архів Служби безпеки був одним із найбільш закритих архівів. Хоча він містить відповіді на запитання для всіх, хто цікавиться українською історією і відповіді на запитання для кожного, кого цікавить, що сталося з його дідусем, де його могила і так далі. У цьому архіві подібна інформація для мільйона таких осіб.

- Хіба раніше вона була закрита?

- Дуже дозовано, дуже обмежено, навіть якщо відкрити дозволяло законодавство. Тому що там було ті люди, які звикли, що вони в архіві СБУ, а перед тим - КДБ. Це одні і ті самі люди. А це значить, що вони «сохраняют сєкрєти». Це така корпоративна культура була: ми зберігаємо секрети, ми знаємо набагато більше за інших і тому ми вищі за інших. Панувала така культура, яку, я сподіваюся, вдалося зламати.

- А може, це правильно? Ти – агент, виконуєш якесь важливе державне завдання і розумієш, що воно брудне. Наприклад, дружину "здаєш", але в інтересах держави - так ти їх бачиш. Хіба ти не хотів би, щоб це не стало відомо вашому сину? "Сохранять сєкрєти" - це ж нормально для СБУ?

- Для Служби безпеки нормально зберігати секрети своєї держави. А коли вона зберігає секрети не існуючої держави - це дивно. У мене завжди було запитання до працівників архівів: "Ми оберігаємо документи, які містять інформацію про гестапо? Ні? А чому ж тоді ми оберігаємо документи, які містять інформацію про НКВД?" Це перше.

Друге. Мова йде не про агентурну роботу, яка іде на користь державі, а про участь чи співучасть у карально-репресійній діяльності. Про знищення інших людей. А це злочин і за злочин треба відповідати. Я дуже чітко намагався, і сподіваюся - це вдалося, і втішений, що (керівник СБУ Валентин) Наливайченко проводив межу між тим, що таке СБУ і тим що таке КДБ.

КДБ – це карально-репресивний орган. СБУ – це орган, який має захищати державу. КДБ – це боротьба проти своїх громадян. СБУ – це має бути захист своїх громадян. Це ключова різниця. Агент, який працює сьогодні в СБУ – це людина, яка мала б діяти на патріотичних засадах, розуміючи, що я роблю – все в інтересах держави. Коли говорити про агентуру часів радянських, то тут люди, яких залякали, яких просто ламали. Вони розуміли, що це не просто давати інформацію про ту чи іншу ситуацію, яка іде в країні, а це бути причетним до того, що завтра заберуть твого сусіда, твого родича.

- А ти думаєш, Судоплатов, який вбивав Коновальця, оточував Шухевича, він не думав те саме, що і ти? Що «я за свою державу борюся з її ворогами»?

- Я думаю, що так думав і Судоплатов і, напевно, Герман Герінг. Але для мене важливо, хто захищає українську державу.

- Що тепер можна дізнатися з архіву СБУ? Звичайній людині, яка не впевнена, що її родичі були репресовані, або померли від голоду, але щось чула про це від рідних.

- На сьогодні ми вже маємо базу даних з більше ніж 250 тисяч осіб, які були репресовані радянською владою. Тепер за кілька секунд можна дізнатися були ваші родичі репресовані чи ні. Поки що не через Інтернет. Ця база даних встановлена на комп’ютерах СБУ. Ці 250 тисяч - 48% справ, які ми маємо відкрити.

- За яким принципом ці 48% відібрані?

- З усіх областей. Близько двох років тому ми започаткували проект «Український мартиролог». Суть його полягала у тому, аби зібрати інформацію про всіх репресованих по всій Україні. Проект мав бути реалізованим по всій системі архівів: включно з архівом МВС та партійним архівом. На жаль ніхто, окрім архіву СБУ ще навіть не починав робити цю роботу.

- А що є в цих 250 тисячах відкритих справ?

- База даних дає змогу за прізвищем та ім’ям знайти коли була людина репресована, за що, яка її доля, і найголовніше – це знайти справу цієї людини.

- Тобто доноси, допити?

- В першу чергу – допити. Так звана архівно-кримінальна справа: затримання, допити, рішення суддів, присуд, виконання вироку. Доноси і всі інші матеріали – це так звані оперативно-розшукові справи, які заводилися на людей, якими цікавились органи. Наприклад, цікавила їх спілка письменників і вони починали збирати якісь записочки, знайдені в смітнику, доноси, розповіді, прослушки. Таких справ залишилося дуже мало. А ті, що стосуються 60-70-х років. їх одиниці залишилися. В 1990 році практично всі були знищені.

- Взяли і спалили?

- По документах виходить, що в липні 1990 року на виконання наказу КДБ вони були знищені. Але багато матеріалів випливають на чорному ринку. Цілком можливо, що служителі тодішнього порядку не виконували цієї вказівки, розуміли, що це може в майбутньому мати якусь комерційну вартість. На чорному ринку продаються цілі колекції фотографій УПА за альбомами з Івано-Франківського обласного управління. За документами вони – знищені.

- Якщо я знаю, що мого прадіда репресували, але я не знаю де, як і коли, що мені треба зробити?

- Треба написати заяву до архіву СБУ, надіслати її за адресою Київ, 01034, вулиця Золотоворітська, 7. У заяві подати максимум відомої вам інформації про дідуся: дата і місце народження, місце і рік репресії. Ми перевіримо чи є в нас інформація про таку людину і запросимо вас. Якщо знаходяться якісь щоденники або якісь інші особисті документи родича, людина може навіть претендувати на оригінал цієї речі. Буває, що люди просять тільки копії, а оригінали залишають для архівного фонду.

У другій частині інтерв`ю читайте про знахідки гри КДБ з останнім головнокомандувачем УПА Василем Куком, кого досі не реабілітовано державою і що В`ятрович думає про створення партії.