Влада регіоналів: точка падіння
Так вже якось повелося в українській політиці: хто хоче втратити рейтинг народної підтримки, тому треба стати президентом. В.Ющенко мав більше 50 % підтримки українців, але на момент закінчення терміну свого президентства отримав 5 % голосів виборців. Всі українські президенти обиралися приблизно половиною голосів виборців, а то й більшою кількістю – але всі закінчували термін правління з 5-3% а то й 1 % електоральної підтримки. І не в тому справа, що вони були або стали олігархами, хабарниками, злочинцями чи ворогами українського народу. Просто є така специфічна риса нашої ментальності – бути в опозиції і критикувати всіх, хто б не був при владі.
Так само буде і з Януковичем – з 49 % через кілька років він матиме 4,9 %, а то й менше. Сьогодні Донбасу наказано радіти, бо у них тепер є «свій президент», «наш парень донецкий», але через три роки весь Донбас ненавидітиме Януковича і вимагатиме відставки президента-злодія і олігархічного прихвостня.
А з іншої сторони - дуже добре, що на всі ключові посади Янукович розставив своїх однопартійців або відданих сателітів. Дуже позитивним насправді є той факт, що прем'єр-міністр, міністр освіти та науки, міністр оборони, міністр внутрішніх справ та інші керівники профільних міністерств є регіоналами. Це дуже добре, адже працює одна команда, представники однієї політичної сили. Немає політичних противників та ворогів, з якими доводиться ділити владу, немає кому ставити потужні адміністративні палки в колеса, - всі важливі, ключові і найбільш відповідальні посади зайняті регіоналами. І тепер регіоналам вже не можна буде сказати в стилі Тимошенко: «В нас нічого не виходить не тому, що ми нічого не вміємо, а тому, що нам вороги не дають щось зробити».
Ю.Тимошенко вміло використовувала поради Н.Макіавеллі та практику Й.Сталіна і постійно звинувачувала у результатах своїх помилок та невдачах інших високопосадовців з різних політичних таборів. Вона постійно шукала «ворогів», «шкідників», «саботажників», пояснюючи їхньою підривною діяльністю невдачі свого правління. Весь перший термін її прем’єрства їй дуже заважав працювати секретар РНБО, який «постійно ставив палки в колеса її уряду», «втручався своїми вказівками в її політику», «тиснув на міністрів та підлеглих». Під час другого прем’єрства свою некомпетентність та бездарність Юлія Володимирівна пояснювала тим, що ефективній роботі її уряду дуже заважала секретарка з Секретаріату Президента, і саме тому люди досі не живуть краще. Ю.Тимошенко було дуже вигідно мати «цапа відбувайла», на якого можна спихнути і повісити все що завгодно, перекинути всі провини, і залишитися в очах бабусь чистою і нещасною жертвою підлих ворогів, які не дають їй покращити життя простих людей.
У В.Януковича такого козиря в руках в особі «цапа відбувайла» з протилежного політичного табору та ще й у високому кріслі не буде. Всі ключові посади зайняті регіоналами і тепер вони несуть повну відповідальність за всі невдачі і помилки в профільних галузях вітчизняної економіки. Все, що відбуватиметься в економіці та інших галузях, - тобто весь застій, всі корупційно-хабарницькі схеми, розкрадання державного майна – все буде на рахунку та відповідальності міністрів-регіоналів та президента.
А жодних позитивних змін у економіці та в гаманці середньостатистичних українців в найближчі роки відбутися не може, як би не старалася команда регіоналів. В умовах кризи, гострого дефіциту бюджетних коштів, за умов високої вартості енергоресурсів (якими «братня», «слов’янська», «православна» сусідка душить свою «сестру») та при величезних витратах на Євро-2012 підняти добробут населення та розкрутити рідну економіку за кілька років просто нереально. А ще, на додачу, Тимошенко залишила Азарову та Януковичу цілу купу багатомільярдних боргів перед іноземними кредиторами і абсолютно нульовий бюджет без жодної копійки. Жоден уряд за кілька років обличчя країни не зміг змінити, не вдасться це і некомпетентним та злодійкуватим регіоналам. Тому в очах українського народу всі біди і негаразди, бідність, корупція та злидні в державі будуть висіти на Партії Регіонів та В.Януковичу, адже вони зайняли всі важливі теплі місця і тепер несуть повну відповідальність за стан справ в державі.
В ментальній свідомості українців є ще одна так маленька риса – ми хочемо всього і зараз. Ми обираємо владу сьогодні і хочемо сьогодні бачити результати їхньої роботи. Регіоналам ж не вдасться нічого змінити в найближчі кілька років і за це вони поплатяться втратою народної довіри. Занадто багато хлопці наобіцяли. Тому інавгурація В.Януковича та повністю «регіональний» склад Кабміну є насправді не тріумфом, а початком відходу з політичної арени «зірки» Партії Регіонів, «точкою» її спуску і падіння.
Валерій Майданюк