20 березня 1639 року на хуторі Мазепинці, що на Київщині, у шляхетській родині Мазеп-Колединських народився Іван Мазепа – майбутній державник, політик, полководець, меценат, Гетьман, одна з найяскравіших постатей в українській історії усіх часів. Поеми про нього згодом напишуть англієць Байрон, француз Гюго, угорець Ліст, а росіянин Чайковський напише оперу. Іван Мазепа був не лише талановитим політиком та військовим діячем, а й просто неординарною людиною, мав бурхливе приватне життя. Слід зазначити, що з огляду на декілька століть української бездержавності, чимало фактів, які стосувались Мазепи та його родоводу або не збереглись, або ж були навмисно спотворені, позаяк руку до цього доклали російські писаки історії, а радше сказати її фальсифікатори.
Розуміння необхідності унезалежнення України від Росії, створення самостійної держави, Іван Мазепа, напевно, всотав з коріння свого роду, яке по батьківській лінії живиться благодатним грунтом чи то Подільського чи Волинського краю (достеменно не встановлено). Далі, шлях його роду веде до Києва, де Мазепи з’являються серед київських міщан, яким за військову службу були надані землі на білоцерківщині. Цілком прозаїчне пояснення має його призвіще – воно походить від слова мазати. Видатний український вчений Б.Грінченко пояснює, що призвіще Мазепа означає “замазура”, точніше простак, простофіля.
За непевними даними один з Мазеп у 1544 році отримав від польського короля Зигмунта І хутір Каменець. Це надання було підтверджено наступним королем Зигмунтом-Августином у 1572 році. В результаті київський зем’янин (шляхтич) Михайло Мазепа-Колединський (дід Івана Мазепи) став великим землевласником. Його маєтність увібрала в себе, крім власне землі, й усі так звані “приналежності”, насамперед ловища по річці Насташці аж до самого її гирла, які й перейшли згодом до його нащадків. У Михайла Мазепи-Колединського було два сини. Один з них ніс службу в Білоцерківському старостві, а інший, начебто був закатований разом з Наливайком у 1597 році за участь у козацькому повстанні.
Отже, Мазепи-Колединські були українським православним шляхетським родом. Дуже просто та хутко спростовується брехня, розтиражована у російській імперській історичній літературі, буцімто вони належали до польських католиків. Росія, як завше, у всьому українському бачить чи то польську чи то німецьку інтригу.
Батько майбутнього гетьмана, Степан Адам Мазепа, перебував на королівській службі. Він був білоцерківським старостою. Дуже цікавими є наступні епізоди з його життя, встановлені істориками. У 1637 році у нього виник конфлікт з польським шляхтичем Яном Зеленським, який завершився збройним протистоянням. Зеленський загинув, а батько І. Мазепи був засуджений до смертної кари. Лише, коли в 1645 році він порозумівся з родиною забитого, король Владислав IV особисто скасував вирок та дарував Степану Адаму життя. Дев’ять років потому, у 1654 році, він став білоцерківським городовим отаманом та брав участь у переяславських перемовинах з москалями.
Згодом Степан Адам зблизився з Гетьманом Іваном Виговським та підтримав Гадяцький договір, згідно з яким мало б бути утворено федеративну державу Річ Посполиту, у складі трьох націй – польської, литовської та руської (української). Степан Адам увійшов до складу української делегації до варшавського сейму, де у 1659 році було ратифіковано цей договір. Після поразки Виговського, батько Івана Мазепи втік на Правобережжя. Обставини його подальшого життя та смерті губляться серед вороху історичного пилу. Приблизно встановлено, що помер він від тяжкої недуги у 1665 році.
Матір Івана Мазепи – Марія Мокієвська також походила з української православної шляхти, яка гніздилась там же, на білоцерківщині. Її батька звали Іваном, отже майбутній Гетьман був названий в честь діда по материнській лінії (за іншими даними – в честь Іоанна Хрестителя). По смерті чоловіка, Марія вступила до Луцького Хрестовоздвиженського братства, прийнявши згодом чернечий постриг. На схилі свого життя вона стала ігуменею жіночого Києво-Печерського монастиря та монастиря св. Флора і Лавра, що на Подолі у Києві, де й відійшла у світ інший.
Мав Іван Мазепа й рідну молодшу сестру Олександру, яка тричі виходила заміж, бо двічі вдовіла. Першим її чоловіком був шляхтич Павло Обидовський, другим – шляхтич Витуславський, третім – польський шляхтич Войнаровський. З третім чоловіком Олександра розлучилась та пішла у жіночий Києво-Печерський монастир, де ігуменею була її матір.
У Мазеп-Колединських був свій власний герб (Корч, Курч). На червоному щиті, увінчаному короною, зображено срібний хрест з підніжком. Вгорі хреста додано щось на подобу латинської літери V. В результаті усе зображення нагадує грецьку літеру “епсилон”. Зверху над щитом зображено шолом з трьома пір’їнами. Праворуч від хреста – півмісяць, ліворуч – шестикутна зірка. Багато українських дослідників спадщини Мазепи по-різному трактували значення родового мазепинського герба. Проте, очевидо, що хрест є символом православної віри, а місяць і зірка є традиційними символами української козацької геральдики.
Особливу увагу слід звернути на стосунки Івана Мазепи з жінками. У деяких джерелах вказано, що він навіть мав успіх у самої польської королеви, француженки за походженням Марії-Людовіки. Але, мати успіх у жінок, автоматично не означає бути бабієм. У приватному житті Мазепі не слід приробляти ангельських крилець, але разом з тим сприймати його як закінченого ловеласа теж не буде відповідати дійсності. Гадаю, необхідно взяти якусь золоту середину.
Чимало зусиль для укорінення образу Мазепи як обожнювача жінок доклав його особистий ворог, польський письменник Ян Пасек. Справа у тім, що за наказом Мазепи його було заарештовано за підозрою у антикоролівській діяльності. Після того, як Пасеку вдалось уникнути покарання, він викликав Мазепу на дуель. І вони дійсно бились віч-на-віч. Як виявилось, не на смерть. Саме Пасек, згодом писав про ніжні почуття Гетьмана до польської шляхтанки Фальбовської, про що довідався її чоловік. Він наказав спіймати Мазепу, прив’язати до жеребця та пустити геть у поле. Чи то було справді, чи ні – зостається лише гадати, проте покарання жеребцем Мазепа так і не відбув. Ще один факт. У 1663 році якийсь суддя висуває звинувачення проти І. Мазепи у залицянні до його дружини Олени. Однак і ця історія документально доведена не була.
Але найбільше наробила галасу історія відносин Івана Мазепи з його похресницею Мотрею Кочубеївною, донькою генерального судді Василя Кочубея. У них справді був бурхливий роман, який почався, коли Мотрі було усього 16 років, а Мазепа за плечима мав усі 60. У 1704 році Мазепа хотів одружитись на Мотрі. Але Кочубей і чути про це не хотів. Згодом Мотря втекла з дому до свого коханого, але з огляду на осуд козацької старшини та церковних ієрархів Мазепа відправляє Мотрю додому. До сучасності дійшов зміст зворушливих листів Мазепи до Мотрі, які крають серце кожного, хто їх перечитує. Возненавидівши Мазепу, Василь Кочубей пише наклепницькі доноси на нього російському царю Петру 1.
Разом з тим, Мазепа був непоганим сім’янином. У 30-ти річному віці він одружується на вдові православного шляхтича Фридрикевича – Ганні, яка мала на той час двоє дітей, проживши з нею у шлюбі 35 років, аж до смерті Ганни. Мазепа виявився турботливим опікуном, увесь час дбаючи про нерідних дітей. Власних спадкоємців Мазепа не залишив.
Ніякі спроби очорнення та демонізації Гетьмана Івана Мазепи та його роду, що подекуди звучать навіть сьогодні, не взмозі спотворити його величну постать. Скупі, але правдиві історичні факти речуть нам наступне – І. Мазепа та увесь його рід складався з непересічних особистостей, мужніх чоловіків та прекрасних жінок, заможних та освідчених шляхтичів, патріотів своєї землі – Руси-України.
Володимир МАНЬКО