Олександр DADDY Попов: Україна рівних можливостей

Перманентний виборчий процес, в якому знаходиться країна, народив багатий різними привабливими кольоровими скельцями калейдоскоп так званих програм політичних партій та окремих «рятівників» країни. Бажання отримати електоральну підтримку на чергових виборах змушує навіть адекватних політиків вставляти в свої програми здебільшого обіцянки дармової роздачі гречки у різних її іпостасях. Водночас, без докорінного реформування всієї системи державного управління, місцевого самоврядування, прийняття Бюджетного, Податкового та Виборчого кодексів та нової редакції Конституції України, подальша роздача «гречки» все більше призводить до знесилення економіки, незворотної руйнації інфраструктури, нищення природних запасів та людських резервів країни.
Замкнене коло «гречка-вибори-гречка» виглядає таким, що не можна розірвати. Але, НМХР, це хибний висновок.
Варто не очікувати від політичних партій, політ ОЗГ, вождів, гетьманів та політшаманів мани Небесної у вигляді чергової порції обіцянок, які ми знову вимушені будемо оцінювати за принципом «меншого лайна», а сформулювати принципові пріоритети і напрямки розвитку/реформування, які суспільство (або його частина) хоче бачити втіленими у життя в результаті приходу до керування державою тією чи іншою політичною силою.
Ці принципи та пріоритети мають бути сформульовані чітко, прозоро і не передбачати подвійного-потрійного трактування. Чіткі формулювання полегшать подальшу оцінку діяльності політичної сили, яка за рахунок декларації їх підтримки, отримає можливість керування країною до наступного виборчого циклу.
Якщо раніше була Преамбула, то тепер буде:
Амбула: Що особисто я вимагаю у майбутніх претендентів на посади «слуг народу» (тобто моїх найманих менеджерів по управлінню моєю Державою).
Я спробую (бо ж не маю досвіду висувати вимоги, а все більше оцінювати обіцянки) сформулювати своє бачення, розділивши на декілька блоків – зовнішня політика - політика безпеки, бюджетна політика - внутрішня політика – докорінна реформа всієї вертикалі влади – принцип реформування законодавства.
Зовнішня політика.

Варто констатувати, що багаторічні «послідовні» дії українського керівництва, цілеспрямовані дії спецслужб низки сусідніх держав, зарозуміла геополітична позиція очільників ЄС та НАТО та останній «епохальний вибір українського народу» призвели до того, що євроатлантичні перспективи України виглядають всі далі примарними. Водночас з наближанням 2017 року загрози безпеці, територіальній цілісності та незалежності нашої Держави підсилюються і за термінологією «вірогідного супротивника» переходять в червоний сектор.
Усвідомлення співвідношення зовнішніх викликів та реальних можливостей країни вимагають від нашої дипломатії ефективних, нестандартних заходів, а особливо на регіональному рівні Східної Європи та т.зв. пострадянського простору. Таким нестандартним і ефективним ходом може стати підтримка взаємної інтеграції близьких за спільною (непростою) історією, духом, віросповіданням, культурою, мовою народів Білорусії, Литви, Польщі, України (за абеткою) з подальшим реальним створенням (заснуванням) Балто-Чорноморського Союзу - це альтернативний ЄС-івському шлях розвитку. Це не має бути контраверсійною альтернативою ЄС та НАТО, але виступ спільним фронтом проти спільної загрози поглинання новою імперією стане вразливою несподіванкою для кремлівських неототалітаристів та неоімперіалістів. У нашої країни залишається чи не останній шанс самостійно розробляти та втілювати зовнішню політику.

Внутрішня політика, бюджетні відносини та решта нагальних питань.

Внутрішня політика держави має будуватися за принципом «Невтручання – сприяння – захист».

Держава та її правоохоронні і контролюючі органи мають втручатися в особисте життя громадянина, його господарчу діяльність, духовну та культурну сферу виключно в разі порушення громадянином діючих законів.
Держава має сприяти розвитку громадської активності громадянина, активізації його самостійної господарчої діяльності, підвищенню культурного та освітнього рівню, пропонуючи громадянину різноманітні програми підтримки в цих сферах.
Під захист держави підпадають безпека кожного окремого громадянина, його власність, державна територіальна цілісність, конституційний устрій та державна мова.

Держава здійснює означені вище функції виключно за рахунок раціонального використання держбюджету для фінансування державних програм у визначених вище сферах, а також для державного стимулювання у галузях економіки, які мають бути визначені на експертному рівні, як пріоритетні і перспективні. (Як запобігти використанню статусу «пріоритетної та перспективної» галузі у власних, корисних інтересах окремих ОЗГ та фінансово-промислових груп, думаю говорити не має потреби).

На найближчі 15-20 років має бути закріплений принцип формування бездефіцитного бюджету. Всі додаткові надходження (типу, від приватизації держмайна або несподіване збільшення надходжень від оподаткування) мають поповнювати виключно резервний фонд, лише певний відсоток якого може бути використаний щорічно і виключно на потреби освіти, охорони здоров‘я або подолання наслідків НС. Ніяких видатків до ПФ не передбачати ні в якому разі.

В бюджетній сфері мають бути обов‘язково раз і на найближчі 15-20 років закріплені базові пропорції: не менше 10% від реальних доходів держбюджету на охорону здоров‘я, не менше 10% на освіту, не менше 10% на оборону, не менше 10% на підтримку фундаментальної науки. (Цифри умовні, але вони не можуть бути меншими).

Повинна бути здійснена монетизація ВСІХ без винятку пільг, перелік яких має бути суттєво скорочений на найближчі 15-20 років. Монетизація не повинна передбачати роздачу грошей. Пільги повинні бути внесені на різноманітні електронні картки, емітентами який стануть відповідні і відповідальні з них держустанови.

Ще одне, яке нібито не має відношення до якихось базових принципів, але це лише на перший погляд.
Від ЄБРР, СБ та низки міжнародних фінансових інституцій регулярно надходять значні кошти на реформування комунального сектору, зокрема систем енергопостачання, тепло і водопостачання. Одночасно з цим весь час лунають заяви про мільярдні неплатежі розподільчих компаній та кінцевих користувачів за спожиті ресурси. Система лічильників, яку активно запроваджує керівництво галузі ЖКГ нічого не дасть. Лічильник лишень поінформує неплатника про збільшення його боргу і ніяк не сприятиме його погашенню. Замість продукувати та встановлювати у наказовому порядку лічильники, за кошти міжнародних донорів варто впровадити в ЖКГ систему попередньої оплати енергоносіїв та послуг, аналогічну системі передплачених послуг мобільного зв‘язку. Тільки замість мобілки буде кран, який автоматичне перекриватиме можливість отримання світла, води, газу, тепла за відсутності коштів на відповідному рахунку, який поповнюватиметься такими самими картками-ваучерами, емітентами яких повинна стати держава, аби унеможливити зловживання з боку приватних енергохолдінгів.

Тепер трохи про необхідну реформу законодавства, при чому всього законодавства. В жодному законі України (може, помиляюсь але переконаний, що не сильно) не передбачений механізм унеможливлення його невиконання. Наведу простий приклад: ви є клієнтом оператора мобільного зв‘язку. В угоді з оператором (читай, у двосторонньому міні-законі) передбачена наявність коштів на рахунку клієнта. Механізм простий: немає грошей – немає зв‘язку. Повернемось до законодавчої царини. Законом передбачено, що внесений урядом проект Держбюджету на наступний рік має бути ухвалений парламентом, наприклад, не пізніше 30 грудня поточного року. У поточній ситуації ухвалений бюджет чи ні (тобто виконується закон чи ні) абсолютно однаково – всі продовжують спокійно жити, отримувати зарплатню і всілякий мармелад. Тобто закон не працює через відсутність механізму примусу до його виконання. Насправді, закон варто доповнити однією дрібничкою аби він запрацював. «В разі неухвалення парламентом урядового проекту Держбюджету на наступний рік в термін до 30 грудня поточного року, уряд автоматично втрачає свої повноваження, а діяльність діючої парламентської більшості вважається припиненою». Крапка. Всі будуть «шуршати» що миші аби тільки ухвалити урядовий проект – інакше 30 днів на формування парламентської більшості і уряду.
Так само варто вчинити з усім законодавством. Не сплатив податки – припиняється дія твоєї господарчої ліцензії. Громадянин, який, як фізособа, приховав певні суми від оподаткування, не задекларував їх, автоматично позбавляється можливості отримати кредити у банках та виїхати закордон. За наявності навіть у нас сучасних мереж передачі даних та формування баз даних, запровадити такий механізм простіше простого.

Реформа державного устрою, державного управління, вертикалі влади.

Перш за все: реформа державного устрою не повинна передбачати зміну базових положень Конституції. Тобто Україна залишається унітарною, національною Державою. Що я б додав, то це слова «Соборна, Самостійна» та положення про те, що сучасна УССД є спадкоємицею УНР-ЗУНР та вважає таким, що діяв протягом всіх останніх років Акт поновлення державності від 30 червня 1941 року.

Сучасний територіальний устрій України був сформований за радянських часів і не відбиває реальних історичних та культурних традицій. Для тих, хто не знав або забув, нагадаю, що обласний розподіл (так само, як і районний розподіл в областях та столиці) відбувався відповідно кількості членів КПРС на даній територіальній одиниці (кількість комуністів мала бути приблизно рівною). Можливо, варто повернутися до такого територіального розподілу, який історично складався протягом сторіч. Тобто Галичина, Поділля, Слобожанщина, Буковина …

А можливо, варто повернутися до модернізованого полкового устрою, так само, як і в місцевому самоуправлінні варто взагалі знищити так звану «владу рад», яку вигадали комуняки для демонстрації самим собі і назовні «демократичності» сов‘єтського союзу. Поточна система рад не є народовладдям ні в якому сенсі. Варто повертатися до Магдебургського права, відповідним чином його модернізувавши з урахуванням сучасних реалій і соціальної картини суспільства.

Визначені вище реформи по-перше дозволять суттєво скоротити державний апарат, повернувши до активного суспільного та господарчого життя десятки тисяч досвідчених громадян, які марнували свій і наш час, свій і наш досвід у чисельних державних кабінетах. Тепер вони зможуть активно втілювати в життя свої ж настанови і виконувати свої ж інструкції.
Навпаки, можливо, укрупнення регіональних структур в перспективі може призвести до небажаної тенденції до федералізації… Переконаний, що такі питання мають стати предметом не тільки суспільної дискусії, а й дискусії на рівні фахівців з конституційного права, з регіональних питань, з питань аналізу небезпек конституційному ладу.

Для чого я це все пишу? Для того аби спонукати суспільство не чекати чергових виборів аби прокинутися з усвідомленням «Ми знову не готові», «Знову те саме лайно» або «Я-противсіх». Може не варто чекати, а варто вже зараз почати виробити не вимоги, а виробляти принципи, пріоритети та сформулювати нарешті національну ідею, яку всі так рвуться перед виборами захищати, і національні інтереси, які теж рвуться захищати, але поки що не знають що.
Водночас майбутні претенденти на електоральну підтримку повинні усвідомити, що Україна належить всім українцям, а не лише тим, хто вважає себе мессією, обраним високочолим інтелектуалом, паханом чи Берегинею. Майбутня Україна має бути Україною рівних можливостей для всіх українців. Абсолютно рівні права і можливості всіх українців мають бути гарантовані в доступі до освіти, до всіх ресурсів охорони здоров‘я. І абсолютно всі українці повинні мати рівні можливості у захисті свої громадянських та майнових прав.

Дякую за увагу, бо стільки літер поспіль не писав з часів розробки інвестиційного проекту впровадження в Україні супутникової системи передачі даних та доступу до Інтернету.

DIXI