Позитивний ефект олігархічних виборів

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 05 лютого 2010 Дата публікації Перегляди: 4854
Про вибори говорити не хочеться. Будемо вважати, що українці мають пережити польові випробування черговим президентом. Результат цих президентських виборів нецікавий і найбільше загрожує чиновникам і недалекоглядним політикам, несправжнім націоналістам і демократам власної кишені. Розумним людям і простим громадянам, не обтяженим прибутковими посадами чи маленьким лідерством в політиці, не варто ні боятись, ані розчаровуватись. Все одно буде погано. Важливо, щоб це тривало не занадто довго. Україна в тяжкому економічному становищі і тому нова владна команда неминуче спробує виїжджати на хребтах пересічних громадян. На цих виборах ми побачили безпомічність титулованої національної еліти, яка навчилась добре балакати про націю, цивілізаційний вибір і цінності демократії, але так і не звільнилась від комплексу слабкості. Замість порадити нації кращий чи легший спосіб пережити фатальну невдачу, ця братія панічно баламутила народ, лякаючи одним з кандидатів і закликаючи безпомічною масою падати в руки іншому. Загрози будуть, але вони слабшатимуть тільки з наростанням сили вільних українців. Підживлення стадного переляку не додає сили патріотичному населенню. Це найгірше, що змогли придумати колишні національні авторитети в час, коли постала реальна потреба у новій політиці і в нових лідерах. Через пару місяців народ про це забуде, але слабка еліта самозбережеться у висотах положення, щоб на чергових виборах знову розпачливо закликати обирати одне з двох зол, бо «втратимо мову і державу». Домальовуючи національні крильця симпатичнішим опонентам національної державності, вони переконуватимуть, що зберегти мову, зробити цивілізаційний вибір і не стати російською губернією можна простим голосуванням за кандидата чи за симпатичніший. олігархічний політичний блок. Кому, як не їм, знати, що цивілізаційний вибір – це повернення в українство, а не залучення президента в компанію Меркель і Саркозі. Ця ганьба триватиме доти, поки серед нас не збільшиться число незалежно мислячих людей, бо вибори виявили гостру нестачу вільних українців.

Позитивом є невдалі спроби партійців Юрія Костенка і Олега Тягнибока «поагітувати» на перспективу майбутнього походу в парламент. Вони до кінця зіграли за правилами олігархічних виборів, хоч їхні прихильники чекали припинення перегонів і створення єдиної демократичної сили. Якщо б так сталось, один з кандидатів від олігархічної сили не мав би підстав оголошувати себе ініціатором єднання національно-демократичних сил із закликом підтримати власну особу. Пробуючи грати за правилами олігархів, українська націонал-демократична сила ніколи не виграє і чим далі, тим важче вийти з цього глухого кута. Потрібна нова, сучасна тактика партійного будівництва і єдина стратегія – створення політичної системи національної державності. Той з лідерів, хто не хоче цього визнати, є зрадником національної ідеї, який дбає лише про особисте самозбереження в політиці.

Політика олігархії не сприймає національну ідею і живе у власному гламурному космополітизованому гуманітарному гетто, силоміць втягуючи в це гетто всі здорові сили суспільства. Олігархія не може співіснувати з національною демократією, але задля самозбереження в ілюзії демократії мусить зберігати видимість прихильності до національних ідеалів. Тому новий президент, незалежно від імені, скоріш за все ініціюватиме чи неформально підтримуватиме об’єднання партійних націонал-демократів під власним патронатом, щоб контролювати і тримати їх в полі олігархічної системи. Тільки так олігархія може застрахувати себе від появи перемагаючого і сильного конкурента в особі партій з ідеологією національної державності. Тому ми не повинні з жалю підтримати вічно роз’єднаних і програючих рідних політиків, які заради збереження себе в політиці схильні відтворити те саме політичне болото, заважаючи пробитись молодим. Не буде трагедією, якщо після чергових виборів у парламенті не виявиться жодного націонал-демократа, крім політескорту у вишиванках. Воно так і станеться, бо прохідний бар’єр олігархічна більшість підніме, а за короткий час до виборів сильної парламентської сили нового типу може ще не бути. Націоналісти і націонал-демократи зараз потрібні в тілі нації – у селах, містах, місцевому самоврядуванні. Тільки опустившись в глибину реальної, не олігархічної проплаченої політики, вони можуть вирости у реально домінуючу силу. Не час конкурувати між собою за владу, а час здобувати прихильність українських громад і захищати націю від деструктивного інформаційного впливу. Якщо ми разом не знищимо як явище сучасне центральне телебачення, покликавши до життя справжнє українське, воно доволі швидко знищить нас як націю. Якщо ми не створимо власне громадське життя і партії, які не гратимуть за олігархічними правилами гри, ми перетворимось на слабке і бідне споживацьке суспільство без національної ідентичності, на зручну машину для правильного вкидання виборчих бюлетенів.

Ці вибори показали, що для створення нормальних національних партій ми ще не маємо достатнього числа незалежно мислячих громадян. Їх вистачить лише на одну українську партію державників, тому немає альтернативи об’єднанню українських партій в одну. Сучасні засоби комунікації, мережа Інтернет, забезпечують здійснення політичної і громадської діяльності без нудних партзборів, з мінімальною тратою часу і практично щодня. При бажанні молоді українці, замість марнувати час на пиво та «зависання» в російських «В контактє» чи в «Однокласниках», можуть придумати і реалізувати національну комунікаційну громадську систему, щоб реагувати швидко і ефективно на всі виклики українству. Успішна політика можлива тільки як високотехнологічна інформаційна і правозахисна діяльність із використанням сучасних світових технологій організації громадського спротиву і реагування на те, що нам не подобається і що нас губить як націю. Це і є сучасна політика, бо ми вже не можемо мати успішну державницьку політику, відгородившись від політичної тусовки світу, яка чомусь страшнувато називається «інформаційною війною». Таку політику зможе робити лише молоде покоління, яке саме зараз набуло повноліття. Молодь повинна зрозуміти, що час минає швидко і саме зараз вирішується питання їхньої життєвої перспективи. Старе покоління, яке прожило частину життя в СРСР, готове багато чим пожертвувати для нащадків, але мало може їм допомогти. Із старих політиків тільки одиниці готові працювати в умовах інформаційної боротьби ХХІ століття. Тому слово за молодими українцями. Але перш, ніж це станеться, хтось з діючих політиків повинен майже силоміць об’єднати всі націонал-демократичні партії не для боротьби за пару відсотків у парламенті - щоб закладати політичний фундамент з діючих осередків у кожному українському селі та місті. Перемога націонал-демократії кується не в Києві, а на рівні самоврядування українських громад. Ющенко був останнім президентом-українцем, який став президентом на хвилі дуже рідкісного українського везіння. Більше такого шансу не буде і тільки повна перемога націонал-демократії гарантує обрання наступного президента-українця.

Володимир Ференц
УІС