Для прикладу наведу деякі із заходів:
15 лютого, день воїна-інтернаціоналіста - 24 00023 лютого, день захисника вітчизни - 17 000
13 березня, день визволення Херсону - 49 625
9 травня, день перемоги - 124 958
22 червня, день скорботи (початок ВВВ) - 11 000
22 вересня, день партизанської слави - 16 200
28 жовтня, день визволення України від фашистських загарбників - 40 000
7 грудня, день місцевого самоврядування - 41 950.
Невже ці дати є більш значними для України, ніж день пам'яті мільйонів безвинних жертв геноциду? Порівнювати ці дати можливо не зовсім коректно, але незрозуміло звідки така нелюбов до всього українського (а можливо і зрозуміло), та якими мотивами керувалися чиновники та депутати, коли готували та приймали цей проект?
Мною була внесена пропозиція щодо збільшення фінансування видатків на вшанування пам'яті жертв Голодомору, але вона не знайшла підтримки у більшості депутатського корпусу, за неї проголосувало лише 14 депутатів.
Нажаль це не поодинокий випадок того, що влада в Херсоні, м'яко кажучи, далека від симпатій до всього українського, можу лише нагадати, що коли приймалась минулорічна програма культурно-масових та мистецьких заходів, то на вшанування жертв Голодомору Херсонська міська рада відірвала від серця аж 1000 грн., при тому, що не забули порозвішувати червоні прапори на 9 травня (до речі відповідне рішення теж було прийнято свого часу Херсонською міською радою), перейменувати парки та сквери, встановлювати пам'ятні дошки на честь радянських партійних функціонерів, видавати книжечки про «вєлікіх страітєлєй Хєрсона», Потьомкіна та Катерину ІІ...
Виникає справедливе питання: Чим зайнята влада в Херсоні? Покращенням життя громадян? Прибиранням снігу? Ремонтом дахів та доріг? Чи руйнуванням храмів, розбазарюванням земель та перетворенням міста на захирілий російський глухий закуток?
Депутат Херсонської міської ради, Андрій Щербина