Українство за паспортом і серцем
Голова УВКР Михайло Ратушний перебуваючи на ХХІ з’їзді Українського Конгресового Комітету Америки дав інтерв′ю журналістці впливового серед українців Америки видання “Nova газета” Катерині Кіндрась, де розповів про найгостріші проблеми, що хвилюють закордонне українство, про чину владу, про молодість і беззахистність, про те, що можна Андрієві Шевченкові, але зась Олесеві Городецькому…
Наш співрозмовник:
Народний депутат України трьох скликань. Був обраний депутатом 2-го скликання (1998-2002 роки) від Конгресу українських нацiоналiстiв (КУН); 3-го скликання (1998- 2002) вiд виборчого блоку партiй «Нацiональний фронт»; 4-го скликання (2002-2006) вiд блоку «Наша Україна». 21 серпня 2011 року на 5-му Всесвiтньому форумi українців у Києвi обраний головою Української Всесвiтньої Координацiйної Ради (УВКР). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Одружений, разом з дружиною виховують трьох дiтей. Мешкає й працює в Києвi.
- Пане Ратушний, який статус i стан очолюваної Вами Української Всесвiтньої Координацiйної Ради сьогоднi?
- УВКР – це мiжнародна громадська органiзацiя, яка постала фактично вiдразу пiсля проголошення незалежностi України, в серпнi 1992 року. Її створення було iнiцiйоване, з одного боку, українською дiаспорою, а з iншого, – новопосталою державою Україною. Тi форми спiвпрацi з українською дiаспорою, якi iснували за радянських часiв (Товариство культурних зв’язкiв з українцями за кордоном, наприклад), були iнспiрованi КГБ, а тому зжили себе. Тому на Першому ж форумi українцiв було ухвалено рiшення про створення Української Всесвiтньої Координацiйної Ради, засновником якого виступив Свiтовий конгрес українцiв (СКУ) та низка інших громадських органiзацiй, таких, наприклад, як Товариство української мови «Просвiта». Першим головою УВКР було обрано Івана Драча. У серпнi минулого року вiдбувся вже П’ятий всесвiтнiй форум українцiв, на який традицiйно з’їжджаються українцi з усього свiту. Тобто, нашi засадничі принципи й завдання не змiнилися.
- Останнiй, П’ятий форум українцiв був доволi резонансним, навiть скандальним, з iнтригами. Дехто публiчно заявляв, що Ви – людина влади, яку обирають для того, щоб приручити УВКР, перетворити її на комiтет чи мiнiстерство, пiдручнi Януковичу-Табачнику-Герман, щоб таким чином легше було керувати закордонним українством…
- Нiчого скандального на Форумi не було – вiн пройшов гаряче, але конструктивно. Може, саме тому, що скандалу не вийшло, його вирiшили iнспiрувати в коментарях на популярних сайтах.
УВКР є i залишатиметься незалежною, неурядовою, мiжнародною громадською органiзацiєю. Це моя принципова й незмiна позицiя, як голови УВКР, а мiй полiтичний досвiд – з 1989 року й до сьогоднi – вiдкритий, публiчний, про нього можна прочитати в пресi, переглянути у вiдеозаписах, включно з виступами у Верховнiй Радi й на мiтингах, i зробити висновки, наскiльки я пiдвладний чи провладний.
Разом з тим, на форумi було задекларовано необхiднiсть створення спецiального державного органу, який би опiкувався закордонним українством, так, як це роблять iншi країни, турбуючись про своїх дiтей, розкиданих по свiтах. Якщо говорити принципово, i це було сказано на форумi, незалежно вiд того, хто в той чи iнший момент є при владi, Українська держава повинна працювати й спiвпрацювати iз закордонним українством на держаному рiвнi. Якщо вдатися до аналогiй, то в наших сестер-братiв по колишьому соцтабору (Азербайджанi, Грузiї) є окремi мiнiстерства, якi займаються виключно роботою зi своїми дiаспорами. Я вже не кажу про Польшу, де є потужна громадська органiзацiя «Полонiя», щедро фiнансована з державного бюджету, тим паче про Росiю, де таких державних iнституцiй аж три.
- Але, наскiльки знаю, спецiальний комiтет, який мав би опiкуватися закордонним українством, дiє при Мiнiстерствi закордонних справ, є Інститут дiаспори при Львiвськiй полiтехнiцi, iснувала також спецiалiзована iнституцiя з дiаспорних питань пiд егiдою Оксани Бiлозiр, коли вона була депутаткою Верховної Ради… Можливо, проблема просто в розпорошеностi сил, зусиль i коштiв?
- Справдi, проблема діаспори розмазана як масло бутерброда по хлiбу. Так в МЗС є департамент, але вiн бiльше займаються консульськими питаннями закордонних українцiв, в Мiнкультi – питаннями культури, в Мiносвiти – там взагалi займаються деукранiзацiєю. Але єдиного органу, котрий би займався всiм комплексом проблем, що стосується українцiв за кордоном, немає.
Однак будьмо реалiстами – без фiнансової пiдтримки зберiгати й тим паче примножувати свою iдентичнiсть за кордоном майже неможливо. Чи то йдеться про шкiльництво, чи то про бiблiотеки, чи то про засоби масової iнформацiї… У державному бюджетi України деякi кошти на заходи УВКР передбачено (i коли я був народним депутатом, то це положення вiдстоював). Це, правда, смiшнi суми – в межах 900 тисяч гривень. Вони не виплачуються анi на платню, анi на утримання офiсу, а нi на закордоннi поїздки, а мають цiльовi призначення – для «круглих столiв», симпозiумiв, науково-практичних конференцiй i тому подiбне. Так велося при головуваннi в УВКР Дмитра Павличка, коли я був його заступником, так є й тепер.
- Тобто, голова УВКР працює без заробiтної платнi?
- Ну, чому ж, у нас є й членські внески i пожертви, ми маємо членство у 42 країнах свiту i в Українi.
- Чи немає у Вас вiдчуття, що УВКР i СКУ почасти дублюють роботу один одного?
- Це «дублювання» або конфлiкт iнспiрується. У самiй же назвi нашої органiзацiї – Українська Всесвiтня Координацiйна Рада – закладено завдання, мету, мiсiю – ми не керуємо свiтовим українством, ним нiхто не може керувати, ми координуємо дiяльнiсть, насамперед громадських органiзацiй, якi дiють за межами України.
Треба розумiти, що таке СКУ. Свiтовий конгрес українцiв було створено задовго до постання Української держави, вiн називався тодi Свiтовий конгрес вiльних українцiв. Той авторитет, досвiд, надбання, якi вiн має, не можна замiнити нiчим. Ми надзвичайно цiнуємо спiвпрацю з цiєю органiзацiєю. Однак, є таке поняття як українська дiаспора колишнього Радянського Союзу. Думаю напрацювання у нас тут кращi, завдячуючи досвiду спiльного життя в колишньому Радянському Союзi.
У цiй новiй реальностi особливе мiсце посiдає новiтня імміграція, яку ми називаємо трудовою. Однак нам, УВКР, iз зрозумiлих причин, легше, нiж СКУ, говорити вiд iменi новiтньої iммiграцiї, бо вони, як і ми, великою мiрою залишаються громадянами України.
Переконаний, закордонне українство – дуже широка нива, де працi вистачить для всiх. Тим паче, ще раз повторюсь, СКУ був i залишається серед батькiв-засновникiв УВКР.
- Скiльки за межами України мешкає сьогоднi українцiв?
- Цифри називають рiзнi – вiд 8 до 20 мiльйонiв.
- А скiльки з них громадян України?
- Нiхто не має точної статистики – i це проблема. Я впевнений, що їх не менше 2 мiльйонiв. Росiя – це взагалi темна дiра. Якщо подивитися на кошти, якi перераховують в Україну заробiтчани (хоч я не дуже люблю це слово, бо воно має деякий негативний вiдтiнок), то сьогоднi з Росiї йдуть грошовi потоки на рiвнi з Євросоюзом, тобто спiвмiрнi з грошовими переказами трудових iммiгрантiв з Італiї, Іспанiї, Португалiї, Нiмеччини разом узятих…
- Якi прiоритети ставить УВКР перед собою сьогоднi?
- Найперше – це робота з дiаспорою пострадянського простору. Коли ми говоримо про експансію «руского мiра», то вона вiдбувається насамперед там. Не дивина, що в Росiї немає жодної української школи, жодної української церкви, жодної повноцiнної україномовної газети. Хоч там найбiльша українська дiаспора. Бiльша, нiж у Канадi. За офiцiйною статистикою, там живе мiльйон українцiв, а сам Владiмiр Путiн каже про 3 мiльйони.
- Чому анi УВКР, анi СКУ, анi Українськiй державi не вдалося захистити українцiв Росiї, коли їм заламували руки, знищуючи єдину в Москвi бiблiотеку української лiтератури, закриваючи пiд вигаданими у ФСБ приводами українськi громадськi органiзацiї?
- Гадаю, в нас, у нової Президiї УВКР, сумлiння чисте. Ми разом з моїм заступником, головою забороненого Об’єднання українців Росiї (ОУР) Тарасом Дудком боролись до останього.
У Росiї бути українцем тяжко. Це загальна полiтика, яка вiдбувається з формуванням «руского мiра». Ми бачимо, як зменшується український сегмент в самiй Українi, в Росiї ж йде просто зачистка українства. І якби була бiльш принципова позицiя української влади до українцiв у Росiйськiй Федерацiї, Росiя не дозволила б собi такої поведiнки. Уявiть на секунду, як би розвивалися подiї, якби все сталося навпаки – постраждали росiяни, якi мешкають в Українi. Я впевнений, що Мiнiстерство закордонних справ України наступного ж дня отримало б ноту протесту від МЗС Росiйської Федерацiї. А так вiдбувається маса державних вiзитiв українских й росiйських високопосадовцiв, на високому й найвищому рiвнi, але питання статусу й прав української дiаспори в Росiї нiколи не порушувалися. Хiба що за президентства Ющенка й ви, очевидно, пам’ятаєте реакцiю Путiна…
Ми пробуємо дiяти й пiдтримувати, чим можемо. Наприклад, вiдкрили двi недiльнi українські школи – в Москвi й Санкт-Петербурзi. На початку жовтня вiдбудеться форум молодi українців Росiї, який, сподiваємося, прояснить, як нам далi рухатися, що робити.
- Давайте повернемося до прiоритетiв…
- Власне, другий важливий напрямок нашої дiяльностi, на якому я хотiв би наголосити, – це молодь. Якщо ми не збережемо молодь, не навернемо своїх дiтей в українство, ми приреченi. І я тiшуся, що нинi в нас вимальовується непогана спiвпраця. Зовсiм недавно у Львовi вiдбувся Всесвiтнiй форум української молодi, навеснi, в травнi, ми з величезним успiхом, до речi, за пiдтримки мiнiстерства культури України, провели в Тернополi перший мiжнародний чемпiонат з футболу мiж командами української дiаспори, в якому взяли участь нашi спiввiтчизники з Канади, Чехiї, Приднiстров’я, Естонiї. Учасниками змагань були не професiйнi гравцi. Але спортивне змагання, в даному разi, не цiль, а лише форма спiлкування мiж українцями всього свiту.
- Якi дотичнi в української молодi свiту? Їй легше знайти спiльну мову самотужки чи навпаки – потрiбно допомагати її виробляти?
- У добу iнтернету молодь дуже легко мiж собою комунiкує, залишається питання координацiї. У мене є мрiя – проводити постiйнi спiльнi таборування, наприклад, у Карпатах, де збирати представникiв української молодi з усього свiту, щоб вони тиждень-два-три могли поспiлкуватися в українському середовищi. Такi форуми, зустрiчi, як на мене, скрiплюватимуть нашу молодь й практично протидiятимуть асимiляцiї молодого поколiння. Зокрема, найновiшої iммiграцiйної хвилi.
Українцi Казахстану розповiдали менi, що вiдправляють своїх дiтей в кримськi табори «Артек», «Молода гвардiя», сподiваючись, що вони там спiлкуватимуться українською мовою й набиратимуться українства. А вони там навiть не чують української мови – все поросiйськи…
І третiй прiоритет – трудова iммiграцiя. Це величезний пласт. Насамперед УВКР хотiла б налагодити систему шкiльництва й iнформацiйного забезпечення. На сьогоднiшнiй день ми не маємо координацiї зусиль, єдиного iнформацiйного порталу. Плануємо вже до кiнця цього року провести науково-практичну конференцiю, куди запросити дiаспорнi газети: i старi, й новi, щоб створити всесвiтнiй український iнформацiйний простiр, в якому обмiнюватися iнформацiєю, обговорювати наболiлi проблеми, спів міряти себе зi свiтом…
- Недавно знову прийнято нову державну п’ятирiчну програму, в якiй передбачено фiнансування по над 130 мiльйонiв гривень на роботу з дiаспорою. У нiй чiтко окреслено цей прiоритет – школи. Можливо, не всi українцi Америки знають, але iснує Мiжнародна українська школа, своєрiдна школа дистанцiйного навчання, яка цілком пiдтримується Українською державою. На кшталт British International School – школи для дiтей британських дипломатiв, якi їздять по всьому свiту, возять з собою дiтей, i, щоб вони не втрачали навчальний рiк, для них створено спеціальну програму. Мiжнародна українська школа особливо популярна серед пострадянських республiк i тамтешньої української трудової iммiграцiї, серед батькiв, якi з одного боку, хочуть, щоб їхнi діти адаптувалися в чужому свiтi, а з iншого, щоб зберегли своє корiння, рiдну мову. Вони ще не визначилися, де їхнє майбутнє: вдома, в Українi, чи в новiй країнi проживання. Саме для такої категорiї українцiв i створено Мiжнародну українську школу, де діти навчаються за українськими загальноосвiтнiми програмами, потім їх тестують фаховi вчителi й вони отримують свiдоцтво про освiту. Закiнчивши цю школу, дитина матиме можливiсть навчатися у вищих навчальних закладах України.
Згiдно з чинним законодавством, для закордонного українства iснують квоти у вищих навчальних закладах нашої держави. Правда, за Табачника ця норма майже не працює – йому й його однодумцям краще й вигiднiше, щоб на цi квоти приїздили студенти з Африки, Азiї, а не свої. Але я впевнений, якщо не буде цього ланцюга (сiм’я – школа – вища школа), мотивацiя нацiонального самоусвiдомлення й самозбереження падатиме. Що ж до проблем американських українських суботнiх i недiльних шкiл, то я дещо поiнформований i знаю, що їх треба наповнити сучасною навчальною лiтературою. Державна програма, про яку я кажу, дає таку можливiсть, бо передбачено кошти з бюджету. Ось пiд час ХХІ Конгресу українцiв Америки, який щойно завершився в Йонкерсi, я отримав заявку з Бостона, де є українська школа, – просять пiдручники й УВКР їй у цьому допоможе, обiцяю.
- Таких шкiл у США багато. Якщо мислити приземлено, максимально прагматично, куди вчителям таких шкіл звертатися, щоб замовити пiдручники й посiбники?
- Подати письмову заявку в УВКР, на моє iм’я, електронно або письмово. Коли ми їдемо на зустріч з громадою, як це було недавно на Кавказi, то найперше беремо з собою українськi книжки, пiдручники й посiбники. На жаль, дозволяють на лiтак не бiльше 20 кiлограмiв i ми завантажуємо свої валiзи максимально.
- Серед прiоритетiв УВКР, як Ви сказали, – трудова iммiграцiя. Як ви з нею сьогоднi спiвпрацюєте? Якi головнi больовi точки? Чим можна зарадити заробiтчанам, якi потрапляючи в чужинецьке середовище, переживають культурний шок, впадають у депресiю, вiдчуваючи неймовiрну тугу за полишеними рiдними й близькими, полишеним рiдним краєм?
- Трудова iммiграцiя – це величезна тема, яка тягне на окреме iнтерв’ю. З найактуальнiшого й найгарячiшого – участь у жовтневих парламентських виборах. Кожен громадянин України має своє конституцiйне право обирати й бути обраним. На сьогоднiшнiй день тисячi й тисячi українцiв закордоння цього права позбавленi. Насамперед через недосконале виборче законодавство: ускладнену процедуру голосування, недостатню кiлькiсть закордонних виборчих дiльниць, вiдсутнiсть чинних закордонних паспортiв… Ви, очевидно, знаєте про рiшення Конституцiйного суду, який повнiстю обмежив трудову iммiграцiю в можливості обирати депутатiв у мажоритарних округах. Що мається на увазi? Доведено, що знаменитий футболіст Андрiй Шевченко – трудовий iммiгрант, не проживав в Українi останні п’ять рокiв постiйно, як того вимагає закон, однак його включили до списку партiї «Україно, вперед!» (хоча була апеляцiя) i вiн тепер зареєстрований кандидатом у депутати. Що ж до iнших претендентів iз закордонного українства, бажаючих балотуватися чи голосувати в мажоритарних округах, то їм сказали: зась. УВКР зверталася також до опозицiйних партiй з пропозицiєю включити трудових iммiгрантiв у свої списки, хоча б для прецеденту, – не погодилася жодна.
- І були реальнi кандидати?
- Були. З Італiї – Олесь Городецький, Португалiї – Павло Садоха, Приднiстров’я – Леонiд Ткачук… Бiльше того, за кордоном лише пiвмiльйона наших громадян занесено до реєстру виборцiв, неофiцiйно ж українських заробітчан iз правом голосу за межами України майже два мiльйони. З огляду на такi цифри можна було б створити, як мiнiмум, три повноцiннi закордоннi мажоритарнi округи. Так, у Приднiстров’ї, за рiзними даними, мешкає вiд 90 до120 тисяч громадян України. І тут вимальовувався б Приднiстровський округ. Близько 200 тисяч наших трудових мiгрантiв працює в Євросоюзi – вимальовується Європейський мажоритарний округ. Не кажу вже про США й Канаду…
Ми тiсно спiвпрацюємо з Мiнiстерством закордонних справ, постiйно ведемо розмови, гарячi, дискусiйнi, наголошуємо, що нашi громадяни не можуть повноцiнно голосувати за кордоном, бо дiльницi вiдкритi лише при посольствах i консульствах, якi можуть прийняти не бiльше 3 тисяч виборцiв. Згадаймо, як у 2004 роцi 8 чи 10 тисяч українцiв винесли браму українського посольства у Мадридi, бо хотiли проголосувати. Менi здається, що це питання роками не вирiшується свiдомо. Бо закордонний український електорат самодостатнiй, iз громадянською позицiєю, власною гiднiстю, його не купиш кiлограмом гречки чи пляшкою олiї. Разом з тим я знаю, що цi розмови так i залишаться розмовами, якщо їх не акумулювати в поправки до Закону про вибори. І це ще один прiоритет дiяльностi УВКР.
Я в iммiграцiї не був i, сподiваю ся, нiколи не буду. Але в нашiй родинi є дуже близькi родичi, якi поїхали за кордон, щоб врятувати вiд матерiальної скрути сiм’ю. І, зрештою, i грошей не заробили, й сiм’ю втратили. І таких випадків сотнi, а може й тисячi. Тому закордонне українство болить менi не лише як частина моїх посадових обов’язкiв, українцi, якi опинилися з рiзних причин далеко вiд своєї материзни, їхнi болi й переживання близькi менi й на рiвнi серця…
{module mod_knopka_comments}