Уривок з інтерв’ю з Оксаною Пахльовською, професором Римського університету «Ла Сап’єнца»

Надрукувати
Категорія: Українська громада у Португалії
Створено: 10 листопада 2009 Дата публікації Перегляди: 6017

«Ми історично європейці — і потенційно європейці. А сьогодні перебуваємо в цьому плані ніби у вакуумі ідей і розуміння цієї проблеми: зусиль окремих людей недостатньо, коли держава не працює системно над реалізацією європейського потенціалу української нації».

Оксана Пахльовська— відома письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап’єнца». Вона завжди наголошує на тому, що не стільки інтеграція, як РЕінтеграція України до Європи має початися — і почнеться — не через покращення економічної ситуації в країні, а через усвідомлення власного культурного коду, і як наслідок, — його інтегрування в простір європейської культури. Саме через непослідовне усвідомлення самих себе ми не можемо стати європейцями. Про свій погляд на Україну ззовні, суспільно-політичні процеси, що відбуваються в нашій країні, Оксана Пахльовська розповіла в інтерв’ю ZAXID. NET.

— «Потенційно європейці» — навіть попри те, що Східна Україна не прагне до Європи?

— Я би не дивилася так категорично на цю ситуацію. Є чимало і в Східній, і в Центральній Україні людей зі зрілою європейською ментальністю. Але це питання критичної маси. Адже є не просто дихотомія «проєвропейських» та «антиєвропейських» настроїв. Скажімо, є й така постановка питання, що до Європи йти важко, до Росії теж безперспективно, отже, треба шукати собі місце «у себе». Це дуже небезпечна теорія — теорія бездіяльних людей. Подивіться на Польщу — в усі віки Європа була для поляків материнським домом, розширеною Батьківщиною. Сьогодні спостерігаю цю різницю ментальностей і у студентів зі Східної Європи.

В Європі чи ні, а болгари, росіяни і часто українці питають: що нам робити, ми не вміємо, ми не можемо, ми в депресії. А поляки, чехи, словенці — рішучі, енергетичні. Європеєць — це людина, яка творить власну долю. Робінзон і Манілов — ось емблеми цих двох цивілізацій. Манілов будує захмарні ідеали, але не здатен навести лад у власному маєтку. А Робінзон виживає в неможливих умовах, протиставляє стихіям свій розум і характер. Людина західної цивілізації — це людина, яка будує світ навколо себе, людина, яка через подорожі, досвід, випробування пізнає світ, але завжди повертається до своєї батьківщини. У людини західної цивілізації є перш за все своя батьківщина, якої ця людина не покине. Одисей — герой модерного часу: він рушає у світ, щоб його пізнати і повернутися додому зі знанням цього світу. Але він завжди повертається на Ітаку, до своєї Пенелопи, яка його чекає. Тому я з тривогою дивлюся на ці еволюції в нашому контексті, які часом стають інволюціями. Ми кажемо, що Європа не розуміє наших інтеграційних прагнень, але робимо вкрай мало, щоб допомогти їй ці прагнення зрозуміти. Зрештою, як можна вимагати розуміння нашої ідентичності від Європи, якщо це питання продовжує бути проблемним в самій Україні?! Так само мало робиться для розуміння Європи в Україні. Європа — це свобода плюс закон. Але за цими поняттями — багатотисячолітній розвиток цивілізації. Звичайно, не треба забувати, що в Європі не все також добре. Путінізм та берлусконізм, як зауважує Міхнік, — шлях до руйнації європейської ідеї. В Європі теж частково відбувається комерціалізація політики. Відчутний брак політиків як носіїв ідей. Часто це чиновники, які виконують букву закону.

— Тоді, яку оцінку ви зробите нашим політикам?

— Тут не може бути однозначних порівнянь. На європейських політиках не лежить така страшна відповідальність, як на політиках українських. Бездарний чи продажний політик на Заході не може споводувати кризи країни чи втрати держави. Запобіжником для цього в демократичному світі слугують інституції. В повоєнній Італії за 50 років «впало» 50 урядів, але демократичні інституції гарантують розвиток держави і демократії. Ми з року в рік говоримо про нашу українську особливу духовність. Росіяни — про «русскую душу», теж украй особливу. Непрощенна маніловщина. Бо в першій десятці кращих університетів світу — університети американські і британські. А наша молодь каже: вчимо мови, щоб виїхати. Ви молода людина, тому напевно розумієте, що в сьогоднішньому світі головне — гарна освіта, від якої залежить рівень самореалізації людини, гідність її становища у світі.

А щодо політиків, то насправді ситуація погана. Після Помаранчевого Майдану з’ясувалося, що й саме суспільство далеко не завжди готове до реалізації задекларованих принципів. Ми йдемо в Європу? Отже, боремося проти корупції, насилля політиків, беззаконня — кожен на своєму місці. Громадянське суспільство з цього й починається. Але правителів, як слушно казали римляни, народ має таких, яких він заслуговує. В цьому суть.

— Ви, живучи в Італії, можете спостерігати за нашими заробітчанами. Вони розчинилися в італійському суспільстві чи зберегли свою культурну ідентичність?

— Залежить від того, звідки вони походять і який мають культурний рівень. Українці з Західної, як правило, приїжджають до Європи з виразною власною ідентичністю, і ця ідентичність не є риторичною, вона наповнена культурними змістами. Тому вони вільно комунікують, діалогують з іншими культурними контекстами. Я знаю чимало таких родин — це в основному греко-католики, які зберігають свою ідентичність і у той же час чудово інтегровані.

Натомість значна частина вихідців зі Східної України, маючи віртуальні або й агресивні проросійські погляди, легше надаються до асиміляції. Адже Європа для них — інструмент матеріального благополуччя, вони не ставляться до неї як до системи культурних цінностей. Ці люди легко відмовляються від своєї реальності, від мови, взагалі від слов’янської ідентичності як такої. Але хто так робить, той програв. І саме тому, що однією з культурних цінностей Європи є збереження і захист національних особливостей.

Але в цілому українська еміґрація сприймається як позитивний чинник італійського суспільства. Треба враховувати демографічну проблему Європи. Патріархальний світ розпався, є багато сімей, яким потрібна допомога. Інша справа, що наша держава мало вділяє уваги і цій проблемі. Еміґрація може бути ресурсом, а може бути втратою. І дія держави вирішальна для перетворення еміґрації на конструктивний ресурс власної країни.

Повну версію інтерв'ю читайте на сайті zaxid.net.nyud.net