Авшвіц. перші спогади написані українцем

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 20 грудня 2012 Дата публікації Перегляди: 2012

Автобіографічна книга Чайковського, що побачила світ у 1946 році, стала першим в українській, а можливо, й світовій літературі, свідченням про жахи німецького концтабору.

Кожне століття збагачує людські мови новими словами, які дають означення новим, досі не знаним в історії явищам.

Минуле двадцяте додало до мовної скарбниці світу такі терміни як світова війна, політичні репресії, геноцид, депортації, концентраційні табори. За кожним із них – смерть мільйонів людей, принесених в жертву в ім'я торжества комунізму/фашизму/нацизму.

Українцям не треба заглядати у словники чи енциклопедії, аби зрозуміти суть цих термінів. Їх тлумаченням може стати історія майже кожної родини.

Попри те, що Україна була ареною найбільших трагедій минулого століття (Першої світової війни, кривавого утвердження комуністичної влади, масових сталінських репресій, Голодомору, Голокосту, Другої світової війни, післявоєнних репресій та депортацій), попри те, що її історія стала своєрідним фокусом "віку екстремізму", минуле тут досі залишається маловідомим.

Про українців, які не лише вистояли в цей жахливий час, але й активно боролися проти червоного чи коричневого тоталітаризму знають надто мало в світі, та й в самій Україні. Боротьба проти нацизму досі представляється як монополія Червоної армії та радянських партизан.

Протистояння українського визвольного руху з німецькою окупаційною владою залишається на маргінесі історичних досліджень, більш того витісняється з цієї сфери старими радянськими стереотипами про "колабораціонізм" членів ОУН чи вояків УПА.

Про Аушвіц чи Освєнцім відомо, напевно, усім, хто бодай щось чув про Другу світову війну. А от про те, що через цей жахливий табір перейшло більше чотирнадцяти тисяч українців, серед них – сотні членів націоналістичного підпілля, знають не надто багато.

 

Ніщо в сучасній музейній експозиції на території колишнього табору не нагадує про те, що саме в Аушвіці перебувало найбільше число українських політв'язнів, заарештованих гестапо після проголошення Акта відновлення незалежності України 30 червня 1941 року, що тут замордовано сотні членів націоналістичного підпілля, серед них два брати провідника ОУН Степана Бандери Олекса і Василь.

Чи не єдиним пам'ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору. Це мемуари Петра Мірчука "В німецьких млинах смерти", Степана Петелицького "До Освенціма – за Україну" та Данила Чайковського "Хочу жити", про які власне й йтиме далі мова.

Автобіографічна книга Чайковського, що побачила світ у 1946 році, стала першим в українській, а можливо й світовій літературі, свідченням про жахи німецького концтабору.

Справжнім криком душі звучить не лише назва книги "Хочу жити", але й кожен її рядок. Її неможливо просто пролистати чи перебігти очима – обов'язково спіткнешся об деталь, яка зачепить і не дозволить не перечитавши йти далі. Історія вражає своїм жахливим реалізмом і, попри невеликий об'єм, залишає незабутнє враження.

Написана по "гарячих слідах" у 1945-1946 роках книга точно відтворює побут в'язнів концтабору, подає образи людей різних за характером та національністю, показує як в екстримальних умовах в людині проявляється чи то герой, чи то злочинець.

Книга, як і твори Варлама Шаламова чи Олександра Солженіцина, є підтвредженням, що жодна художня фантазія не здатна піднестися до рівня, належного для відтворення буднів нацистських чи комуністичних концтаборів.

Данило Чайковський зумів двічі пережити жахи Аушвіцу – вперше будучи його в'язнем, вдруге – пишучи спогад про своє невільництво. Можливо, аби бодай частково дистанціюватися, книга писалася від третьої особи (автор захований за іменем свого героя Гната Тирського), на обкладиці поданий псевдонім "О. Данський".

Таке маскування мало не лише психологічні, але й конкретні практичні причини: Данило Чайковський як активний член ОУН, вийшовши на волю після падіння нацистського режиму став об'єктом зацікавлень комуністичних спецслужб. При цьому, як зазвичай, під приціл потрапляв не лише він, але й усі його родичі та знайомі, особливо ті з них, що й надалі жили в Україні.

За спогадами родини, Данила Чайковського принаймні тричі намагалися вбити уже на еміграції. Для радянських спецслужб він був справжнім ворогом, типовим "українським буржуазним націоналістом" – син священника, член Союзу української націоналістичної молоді, згодом Української військової організації, відтак Організації українських націоналістів.

В'язень польських тюрем, учасник ІІ Великого збору ОУН, член Похідних груп, у вересні 1941 заарештований гестапо за діяльність у націоналістичному підпіллі. Біографія, під якою могли б підписатися і Степан Бандера, і Ярослав Стецько, і Степан Ленкавський, і сотні інших діячів ОУН.

Концтабір не зламав Чайковського. Вийшовши на волю, він активно включається в роботу ОУН закордоном: стає референтом пропаганди Проводу Закоронних Частин ОУН, головним редактором тижневика "Українська Трибуна", згодом членом Проводу ЗЧ ОУН, головним редактором офіцозу ОУН "Шлях перемоги".

За його редакцією виходить ціла серія книг з історичної тематики: нарис "Крути", збірка новел "Наші дні", збірки документів і матеріалів "Московські вбивці Бандери перед судом", "Білас і Данилишин".

Поширення інформації про визвольну боротьбу свого народу він не припиняв до кінця життя, як далеко не закинула б його доля, чи в Німеччину, чи у Францію, чи за океан – у Сполучені Штати Америки.

"Здоров'ям і життям найкращих купована воля України" – ці слова з книги Чайковського можуть стати епіграфом до всієї історії України ХХ століття. Данило Чайковський – один із цих найкращих, один із цілого покоління нескорених.

Символом цього покоління може стати інший герой книги Юрко Булат, що "з польської тюрми попав у Березу [Картузьку – польский концтабір для політичних в'язнів], відбув два роки, потім пів року в совєтських лагерах. Утік. Тепер іде до німецького". Таких булатів в українській історії 1920-1950-тих років – тисячі. Їх боротьба і страждання не були марними – вдруге "Хочу жити" вийшла в незалежній Україні.

Володимир В'ятрович


ТСН

{module mod_knopka_comments}