Правда чи єднання

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 12 липня 2012 Дата публікації Перегляди: 1501

Сакралізація єднання перетворює його на зручний політичний фетиш, яким можна приховати що завгодно.

"В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай!" – це цитата з духовного гімну українців. Слова "єдність", "єднання", "об'єднання" давно мало не сакральні для нас.

І це не дивно: сотні років роз'єднані різними окупантами українців мобілізувала національна ідея про соборну (об'єднану) незалежну державу. Та й історичний досвід підказував: у вирішальні моменти саме брак єдності ставав причиною поразки.

Хоча приписування саме українцям виняткової нездатності порозумітися є звичайним стереотипом. Думаю, що громадянських воєн в англійській історії точно не менше, як в українській (це, до речі, не завадило останнім збудувати сильну державу).

Загалом сакралізація цього терміну перетворює його на зручний політичний фетиш, яким можна приховати що завгодно.

Про "єдність" волала теперішня влада, коли була опозицією і твердила, що команда Ющенка своєю політикою (насамперед гуманітарною) розколює країну.

"Єднання" стало основним політичним меседжем теперішньої опозиції. Наразі чи не єдиним чітко артикульованим. Головні інформаційні події останніх місяців – приєднання до "об'єднаної опозиції" нових уламків колись єдиної владної команди.

" Ми об'єдналися!" – тішать нас нові/старі лідери, так, ніби хтось змушував їх розбігатися після перемоги 2004-го.

 

Тоді ми вже бачили апофеоз єднання навіть більшого масштабу, коли на сцені Майдану поруч стояли не лише Ющенко і Тимошенко, але й Мороз, Кінах і навіть Азаров.

Чи варто було єднатися з Морозом, який боровся в 1991-му проти незалежності України, щоб отримати від нього ножа в спину в 2006-му? Чи з Кінахом, який при першій нагоді переметнувся до старих союзників?

Про епохальну роль Азарова в позитивних перетвореннях промовчу. Чого варта була історична мить єднання, коли парламент країни в 2005-му віддав безпрецедентну кількість голосів за прем'єра Юлію Тимошенко?

Може, краще було б тоді віддати перевагу правді перед єднанням і, користуючись нагодою, розігнати депутатів, котрі приймали "пакетні зміни" конституції. Відтак через "єднання" ми втратили унікальну можливість політичного перезавантаження.

Але досить про минуле. Сьогодні нас штовхають на ті самі граблі. Якщо Литвину не вдасться домовитися з "регіонами", то заради порятунку від кримінального переслідування, яке його чекає після втрати мандату, він, напевно, готовий буде "єднатися".

То як, забудемо усе, що було ("героїчну" оборону Харківських угод, здачу в першому читанні мовного закону), коли він, притиснутий до стіни, теж пролепече: "Я проти Януковича"?. Знову принесемо правду в жертву єднанню? Адже це ще якісь піввідсотка електорату Литвина на користь об'єднаної опозиції!

Мовні акції протесту почалися як громадські, а не партійні. Згодом до них долучилися опозиціонери, бо ж питання важливе і потребує спільних дій усіх небайдужих.

В такій коорлинації зусиль була рація: громадськість організовує тиск на вулиці, політики – в парламенті. Але останні, ганебно програвши битву у залі, вирішили скористатися вулицею, аби надолужити електоральні втрати.

Опозиційні політики аморально грають на моральних цінностях, схоже, цілком байдужих для багатьох із них. "Якщо не ми, то Янукович" – чудова ширма для бездіяльності і брехні. "Ми погані, але вони гірші" – в цьому меседжі весь мобілізаційний потенціал сьогоднішньої опозиції.

Об'єднання чудовий інструмент боротьби з будь якою критикою: "Критикуєте нас, значить розбиваєте єдність, яка є останньою запорукою перемоги над злочинним режимом". Така "єдність" розбещує об'єднавців, дає їм можливість нічого не змінювати: "Ви й так не маєте з кого обирати, то ж миріться з тим, що є".

Але країні не досить просто вашого єднання заради проходу у парламент (за голим критерієм єдності партія регіонів цілком виграє в опозиції: впродовж двох років при владі, попри тертя у їх лавах, не розвалилися на ворогуючі табори).

Набагато важливіше питання – довкола чого ви збираєтеся єднатися, кого ви збираєтеся єднати в свої рядах? Правда – єдина зброя, яка може перемогти зло. Єдина зброя, на яку можуть покладатися ті, хто справді хоче побороти режим Януковича.

Правда, принесена в жертву об'єднанню, перетворює його у непотрібне і випадкове збіговисько.

Брехуни і злодії під прапорами єдності (а такі вже є) прирікають всю команду на роль вічної, хай навіть об'єднаної, опозиції. Без опертя на правду, заряду єднання знову вистачить тільки на протест. А коли з'явиться нагода стати владою – буде знову все на круги своя.

П.с. Назва цієї статті неправильна: між словами "правда" та "єднання" має стояти не "чи", а "і". Але порядок слів таки коректний – спершу правда, далі єднання.


ТСН

 

 

{module mod_knopka_comments}